Видатні особистості нашого краю

Дмитро Аврамович Аристархов

  У страхітливому вогнищі Великої Вітчизняної війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою  і вічно житимуть у народній пам’яті, житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану наступних поколінь вільних і чесних людей світу. В часи Великої Вітчизняної війни на різних фронтах воювали 2360 жителів нашого села.  Прізвища односельців, які загинули у роки війни викарбувані  на меморіальних плитах обеліска Слави.

     Дмитро Аврамович Аристархов – старший лейтенант , командир взводу протитанкових рушниць 117-го стрілецького Лунінецького ордена Кутузова полку 23-ї стрілецької Київсько-Житомирської Червонопрапорної дивізії.

    Народився 10 листопада 1923 року в селі Аджамка Кіровоградського району в сім’ї колишнього будьонівці. Українець. Член КПРС з лютого 1945 року. 

        В 1940 році після закінчення середньої школи став колгоспником артілі  в рідному селі. 

1 липня добровільно вступив до лав Радянської Армії. На фронті – з серпня 1941 року. На Ростовському напрямку , поблизу станції Синівська, новобранцям, котрі не встигли навіть переодягнутися у військове , вручили зброю. У наспіх виритому окопчику і прийняв перший бій вісімнадцятилітній комсомолець..

       В Новоросійськ Аристархов потрапив уже лейтенантом, випускником офіцерських курсів . Разом із своїм зводом  по кілька разів протягом доби відбивав контратаки гітлерівців на підступах до цементних заводів. 

       Перше поранення: куля ледь-ледь не торкнулася серця. Госпіталь.

     І знову довгі фронтові дороги  -  від Кавказьких гір до фашистського лігва . Під час форсування Дніпра у вересні 1943 року в числі перших у полку переправився зі своїм взводом протитанкових рушниць на правий берег річки і очолив відбиття кількох контратак. Відзначився також у Білорусії та Прибалтиці.

       А потім була Варшавська-Познанська наступальна операція. 1945 року. 13 січня передовий батальйон полку підійшов до ріки Пилиці – притоки Вісли. Комбат доповів обстановку. Гітлерівці засіли на західному березі ріки міцно : адже через село Магерову Волю проходить автострада на Варшаву. Тому всім батальйонам форсувати ріку ризиковано. Піде десантна група. Її прикриє артилерія. 

         Перед світанком взвод протитанкових рушниць старшого лейтенанта Дмитра Аристархова і група автоматників по містках, зшитих і збитих з вірьовок, дерева, дроту, рушили крижаною рікою. Місцями крига прогиналася . Та це не зупиняло. 

        Ось уже знищено бойову охорону в першій ворожій траншеї.

- Зайняти кругову оборону! – лунає команда Аристархова.-  Окопатися!

     В сімох контратаках вистояли сміливці. Фашисти кинули проти них 15 танків і три всюдиходи, понад 200 піхотинців. Водночас кілька десятків літаків наносили бомбові удари по переправі і підступах до неї.

        - Коли я вгледів удалині танки , - розповідає Дмитро Аврамович  блискавично шугонула думка в голові: чому мовчать гармати? Я кинувся до п’ятдесятисемиміліметрових протитанкових Вже біля першої ж гармати все зрозумів. Стікає кров’ю навідник  Костянтин Ляховець, з перебитою рукою сидить під колесом боєць Микола Погорєлов. « Однією зумієш подавати?» - гукнув. А Микола вже лівицею снаряд простягує. Прицілився я і через півхвилини головний танк спалахнув.Через кілька хвилин горіли другий і третій танки.

      Та ось упав замертво Погорєлов. Я залишився один. Один – проти дванадцятьох танків і трьох самоходок. А самоходки підійшли до мене на метрів тридцять –сорок. Пострілом з протитанкової рушниці підпалив дві гармати , але осколок снаряда пошкодив рушницю. Тоді з гранатою в руці я поповз назустріч третьому «фердінандові». Що було далі не пам’ятаю. Очуняв я в госпіталі…

             По закінченню війни продовжив військову службу в ЗС СРСР. У 1973 році підполковник Д. А. Аристархов вийшов у запас.

Мешкав у місті Нижній Новгород (Російська Федерація). В 2017 році помер.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР  від 24 березня 1945 року лейтенантові Аристархову Дмитру Аврамовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна , Червоного Прапора , Червоної Зірки  і шістнадцятьма медалями.

Почесний громадянин села Аджамка Кіровоградської області та міста Нижній Новгород.

По війні продовжував службу у Збройних Силах СРСР.

Біографія Д. А. Аристархова

Між Бугом і Дніпром. Науково-краєзнавчий вісник Центральної України /Випуск І. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2014. – 287 с.

 Іван Антонович Маринський народився 29 липня 1912 року в селі Аджамка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії в бідній селянській родині. Українець. Навчався у початковій школі. Рано осиротівши, працював пастухом, їздовим. Згодом закінчив курси трактористів. Працював у колгоспі, з 1935 тракторист МТС.   В 1941 −1944 роках перебував на тимчасово окупованій німецькими військами території. Після звільнення села призваний до лав Червоної Армії. У складі 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту звільняв Миколаївську та Одеську області України. Брав участь у звільненні Молдавії, Румунії, Югославії, Угорщини, Австрії.  9 квітня 1945 року, замінивши пораненого командира взводу, утримував міст через Дунай у Відні. Будучи пораненим, продовжував командування взводом. Єдиний у місті міст було врятовано від вибуху. При цьому знищено близько 80 гітлерівців, захоплено військові трофеї.    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року гвардії старший сержант Маринський І. А. удостоєний звання Героя Радянського Союзу.    Після війни працював на різних посадах у колгоспах рідного села. В 1953 році закінчив школу спеціалістів сільського господарства в Кіровограді по спеціальності агронома.НагородиОрден Леніна (1945)

• Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985)

• Медаль «За відвагу» (1944)

• Медаль «За взяття Відня» (1945)

• Медаль «За перемогу над Німеччиною» (1945)

• ювілейні медалі.

Література

• Чабаненко В. В. Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області. — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 203–205.

   

Марі́я Володи́мирівна Ковале́нко (нар. 1873,[1] Аджамка, тепер Кіровоградської області — пом. 1 січня 1950, Ленінград) — оперна та концертно-камерна співачка (сопрано), заслужена артистка УРСР(1924).

   Навчалася в Одеському єпархіальному училищі, співала у церковному хорі, закінчила Петербурзьку консерваторію (1906). У 1906—1908 рр. — солістка Київської опери, 1908—1929 рр. — Маріїнської опери у Петербурзі. У 1929—1941 рр. — вокальний педагог Ленінградського театру опери та балету, 1944—1946 рр. — Великого театру СРСР.

Джерела та література

І.М. Лисенко. Коваленко Марія Володимирівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 381. — ISBN 978-966-00-0692-8.

І. М. Лисенко. Коваленко Марія Володимирівна // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.

Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. — Изд. 2-е испр. и доп., электронное. — М., 2008 (рос.)

Література

Лисенко І. Справді нар. талант // Кіровоградська правда. 1984. 21 лютого

Лисенко І. Талант таланту // Культура і життя. 1988. 7 лютого;

Лисенко І. Аджамська коштовність // Голос України. 1996. 8 лютого.